Украинский атеистический сайт Воскресенье, 25.06.2017, 07:17
Украинский
атеистический
сайт
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта

Категории раздела
Эксклюзив [41]
Эксклюзивные материалы, предоставленные для нашего сайта
Публицистика [164]
Атеистическая публицистика
Законодательные акты [4]
Законы, относящиеся к свободе совести
Великие люди - атеисты [82]
В данной рубрике размещены статьи о великих учёных, философах, людях искусства и т.д., которые не верили в бога и в то же время добились всемирного признания.

Наш опрос
Оцените наш сайт
Всего ответов: 1234

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

В помощь атеисту
Лекции Е. К. Дулумана
Лекции Е. К. Дулумана

Атеистические листовки

Краткая история атеизма

Атеистический лекторий

Атеистический календарь



Главная » Статьи » Статьи » Великие люди - атеисты

Атеїзм Лесі Українки
Леся УкраїнкаЛеся Українка належить до славетної плея­ди великих українських письменників – революційних демократів, що відіграли видатну роль не тільки в розвитку художньої літератури, але й у розвитку суспільно-політичної думки на Україні кінця XIX-початку XX століть. Літе­ратурна і громадська діяльність Лесі Українки припадає на пролетарський період визвольного руху в Росії – період, коли марксизм став за­войовувати маси трудящих на свій бік.

Зростання революційного руху пролетаріату, а також вчення марксизму-ленінізму справили великий вплив на формування суспільно-полі­тичних поглядів письменниці, яка близько пі­дійшла до марксизму. Вона одна з тих, кому належить заслуга поширення ідей марксизму на Україні.

Леся Українка була енциклопедично освіче­ною людиною, мала матеріалістичний світо­гляд, Її літературна спадщина свідчить про гли­боке розуміння письменницею законів розвит­ку природи і суспільства. Все це стало теоре­тичною основою атеїстичних поглядів письмен­ниці. Атеїзм її має бойовий, войовничий харак­тер, у ньому звучить пафос революційної боротьби як проти гніту царського самодержав­ства, так і проти духовного гніту клерикалів.

З дитячих років Леся Українка виховувалася вільною від релігійних забобонів. Вона не віри­ла в бога, різних духів, у загробне життя, ви­ступала проти церковних обрядів і релігійних церемоній. Пізніше, критикуючи спіритизм (від латинського spititus – дух), вона відзначала, що єдино вартий дух – це дух свободи. Атеїс­тичні погляди її складалися спочатку під впли­вом дядька М. П. Драгоманова, відомого укра­їнського громадського діяча, атеїзм і критичне ставлення до самодержавства якого були прогресивним явищем для свого часу. М. П. Драго­манов, зокрема, підбирав для неї літературу, коли вона працювала над підручником «Старо­давня історія східніх народів», в якому широко представлені погляди 19-річної письменниці на релігію. В цьому підручнику Леся Українка го­ворить про походження релігії у первісних лю­дей, а також про буддизм, релігію єгиптян, єв­реїв і т.д. Вона правильно характеризує віру­вання первісних людей як примітивні. Стосунки первісних людей з природою викликали у них віру в добрих і злих духів. Стихійні сили при­роди (вітер, дощ, грім тощо) одухотворялися, наділялися свідомістю, волею, бажанням. Люди поклонялись цим силам, просили у них допо­моги і захисту.

Звичайно, не треба думати, що Леся Україн­ка вже в той час мала справді наукове, матеріа­лістичне уявлення про походження і розвиток релігії. Пояснюючи примітивізм вірувань пер­вісних людей недостатністю їхнього розумового розвитку, вона забувала про головне – про ни­зький рівень економіки, що був основною при­чиною виникнення релігії.

Рано зрозумівши реакційну суть релігії, пись­менниця на початку 90-х років включається в боротьбу проти одурманювання українського народу служителями церкви не тільки у себе на батьківщині – в Східній Україні, але й у Га­личині, де духовний гніт клерикалів був особли­во тяжким і перешкоджав зростанню револю­ційного руху, об'єднанню західних українців з східноукраїнським і російським народами. В од­ному із своїх листів до брата М. П. Косача (бе­резень 1891 року) Леся Українка писала про необхідність посилення боротьби з галицьким клерикалізмом і попівщиною, прямо відзна­чаючи, що клерикали і попи можуть «висмокта­ти всі здорові соки життя з народу» [1]. В цьо­му ж листі вона з радістю повідомляла про від­хід місцевої інтелігенції від духовенства.

В той час як реакція вела активну релігійну пропаганду, Леся Українка з болем констатува­ла, що дуже мало людей у Галичині бореться проти релігійного дурману. Вона гнівно крити­кувала «житія святих», які поширювались тоді галицькими клерикалами та їх прибічниками – буржуазними націоналістами. «Якби я могла, то я б віником вимела усе те «героїчне» сміття на смітник, там би йому лежати, а не людям го­лови туманити» [2], – писала вона М. Драгома­нову 17 серпня 1893 року. Солідаризуючись з І. Франком, Леся Українка оголошує війну цим духовним тиранам, які намагалися закабалити рідний народ. У 1894 році письменниця на про­хання редактора львівського радикального жур­налу «Народ» М. Павлика перекладає атеїстич­ний вірш невідомого німецького автора «В небі ми жодного доброго батька не маєм». Половин­часте розв'язання автором питання про існуван­ня бога (замість бога на небі проповідь бога в душі людини) не могло задовольнити Лесю Ук­раїнку. Всупереч авторові вона пише свій вірш «Коли вже зачепили сі питання» – яскравий антирелігійний твір, що свідчить про різко нега­тивне ставлення поетеси до релігії і містики, про її критичність і послідовність щодо запере­чення бога. Вона заперечує будь-яку необхід­ність створення всіх і всіляких богів.

«До того ж на землі у нас так мало
волі,
І без богів начальства в нас
доволі...» [3]


У боротьбі проти поширення клерикальної лі­тератури Леся Українка створює ряд популяр­них брошур, пройнятих революційними ідеями («Державний лад», незакінчена стаття про Джона Мільтона та ін.), збирає кошти для ви­дання атеїстичної літератури, перекладає праці відомих істориків релігії того часу М. Верна та Е. Ренана. Критично ставлячись до цих уче­них, бачачи непослідовність їхніх поглядів, вона разом з тим уміло використовує їх твори в ан­тирелігійній боротьбі. В статті про Джона Міль­тона, знайомлячи читача з протестантським ру­хом XVII століття в Англії за свободу віри, Леся Українка проголошує право людини на свободу від релігії. Вона розуміє, що за давніх часів попи примушували народ держатися віри умовляннями, залякуванням «пекла» та обіцян­ками «раю». Але тепер не можна «когось заста­вити повірити в те, що для нього перестало бути святим» [4], – пише письменниця. Леся Українка підкреслює, що віруючих стало мало навіть се­ред служителів культу, що попи використову­ють релігію в своїх корисливих цілях.

Одним з чудових атеїстичних виступів поете­си є вірш «Пророчий сон патріота» (1895), написаний у відповідь на пройняті клерикальним духом статті журналу «Буковина». Їдкими стрі­лами сатири разить вона Ватікан та його при­служників – галицьких буржуазних націона­лістів, гостро і дотепно висміює їх спроби поса­дити на престол римського папи свого прибіч­ника — львівського митрополита. Зірвавши мас­ку з обличчя захисників клерикалізму, Леся Ук­раїнка вкладає в уста новоявленого римського папи – митрополита із Львова заклик до хрес­тового походу проти пригніченого українського народу, який не покорився австрійському уря­дові і зберіг симпатії до російського народу та його прогресивних волелюбних ідей. Цей вірш, що сміливо викривав західноукраїнських кле­рикалів і реакціонерів-націоналістів з їх цент­ром – церквою св. Юра у Львові, виявився над­звичайно актуальним і відразу ж дістав широке розповсюдження в Галичині. Про підлу роль галицьких буржуазних націоналістів, що укла­ли союз проти свого народу з католицькою церквою, говорить Леся Українка також у стат­ті «Безпардонний» патріотизм».

Активно виступає письменниця проти шкід­ливого впливу релігії, проти спроб служителів церкви та її захисників тримати народ у тем­ряві. В дописі «Релігійний дур на Україні» (1895) вона викриває антинародну суть релі­гійного фанатизму, в оповіданні «Школа» (1895) показує повну залежність справи народ­ної освіти від духовенства. З гнівом пише поете­са у вірші «Товаришці на спомин» (1896):

Релігія у нас – то морок темний.
Єгипетських жерців деспотія важка... [5]


Пізніше, під впливом ідей марксизму-ленініз­му, розуміння письменницею питань походжен­ня і розвитку релігії значно поглиблюється. Про це свідчить стаття «Утопія в белетристиці» (1906), в якій підкреслюється тісний зв'язок ре­лігії з земним життям. Дуже близькими до марксистського пояснення релігії є слова Лесі Українки про те, що «фантазія стародавніх лю­дей взагалі мала нахил творити на небі дублі­кати всього того, що вона бачила на землі» [6]. Тут же вона зачіпає питання про зміну релігій­них вірувань залежно від розвитку людського суспільства, про перетворення цих вірувань у такі релігійні вчення, як християнство, буддизм і ін., що стали панівними релігіями рабовласни­ків, говорить про нетерпимість християнської релігії до інших вірувань, про її роль духовного гнобителя трудящих мас.

Найвизначніші атеїстичні твори написані Лесею Українкою на початку 900-х років, у пе­ріод її творчої зрілості. Зростання визвольного руху в Росії посилює у письменниці револю­ційні, волелюбні, а разом з тим і атеїстичні мо­тиви. Послідовно, крок за кроком, вона розвін­чує догмати християнської релігії, старанно по­ширюванні духовенством напередодні революції 1905 року з метою відвернути народні маси від революційної боротьби. Леся Українка створює образи сильних духом людей, які виступають проти християнської моралі.

Войовничим атеїстом зустрічає письменниця революцію 1905 року. Одним з кращих антире­лігійних творів Лесі Українки є драматична поема «У катакомбах» (1905). Переносячи чи­тача в ранній період християнства, вона описує бунт раба Неофіта проти духовної тиранії рабо­власників. Герой, який мріяв знайти правду в новій вірі, поступово переконується, що і хрис­тиянське вчення не визволяє його від рабства ні на землі, ні на небі – «у царстві божому», що і в християнській общині немає рівності і справедливості. З обуренням відповідає він єпіскопу – своєму духовному пастирю:

Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі,
бо сказано ж: ні пана, ні раба [7].


Бачачи брехливість і лицемірство тих, хто пригнічує трудящих на землі і намагається по­сіяти серед пригноблених сподівання на райське блаженство в загробному житті, раб Неофіт повстає проти християнської заповіді покірності і терпіння:

Мені дарма, чи бог один на небі,
чи три, чи триста, хоч і міріади.
За жодного не хочу помирати:
ні за царя в незнаному едемі,
ні за тиранів на горі Олімпі.
нікому з них не буду я рабом,
доволі з мене рабства на сім світі! [8].


Його ідеалом є Прометей, який повстав проти богів заради щастя людства:

Я честь віддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвіщав не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку,
та не назвав свого тирана батьком,
І деспотом всесвітнім, і прокляв,
віщуючи усім богам погибель [9].


І раб Неофіт іде з християнської общини, щоб разом з іншими рабами боротися проти гноби­телів.

Християнство, як і всяка інша релігія, для Лесі Українки було чужим своїм рабським ду­хом. Уже в творі «Грішниця» (1896) письмен­ниця вкладає в уста відважної дівчини, яка пі­дірвала ворожу фортецю і вмирає від ран, смі­ливий протест проти християнської заповіді лю­бові до ворогів. Героїня драматичної поеми «Одержима» (1901) також іде наперекір хрис­тиянському вченню про всепрощення. Мужній образ єретика-безвірника створює Леся Україн­ка у вірші «Було се за часів святої Германдади» (1903). В листі до А. Е. Кримського від 26 січ­ня 1906 року з приводу драми «У катакомбах» вона писала: «...типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа – чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб – проме­теїст?» [10].

Всією своєю драмою письменниця спростовує вигадки захисників релігії про комуністичний характер первісних християнських общин. Во­на розуміла, що сучасна форма християнства логічно продовжує первісну його форму, що ду­ховна тиранія нинішніх священнослужителів грунтується на міцно закладеному фундаменті минулого. Тому для неї були цілком неприйнят­ні погляди Л. М. Толстого та інших, які засу­джували сучасну християнську релігію, але ста­вали на захист старого християнства. Високо ці­нуючи Л. М. Толстого як художника, Леся Ук­раїнка на протязі всієї літературної і громад­ської діяльності боролася з «толстовщиною», з вченням про «непротивлення злу насиль­ством».

Антирелігійні теми розробляє поетеса і в роки реакції, після поразки першої російської рево­люції. В той час багато буржуазних письмен­ників почали оспівувати в літературі ренегат­ство і зрадництво. З'явилися літературні спроби реабілітувати образ зрадника Іуди за допомо­гою пояснення його підлоти психологічними причинами. В драматичному діалозі «На полі крові» (1909) Леся Українка різко виступила проти апологетів Іуди, який вчинив підлість заради користолюбства, заради своїх особистих вигод. Цензура «за богохульство» конфіскувала 12-й номер журналу «Літературно-науковий віс­ник» (1910), де було надруковано цей твір. В інших творах цього періоду – «Руфін і Пріс­цілла» (1908), «У пущі» (1897-1909), «Адво­кат Мартіан» (1911) – Леся Українка так само, як і раніше, в роки революційного підне­сення, оспівує борців проти духовної тиранії, показуючи цілковиту ворожість людській осо­бистості не тільки християнської, але й усякої іншої релігії. Слід зазначити, що під час робо­ти над драматичною поемою «У пущі» Леся Українка, за власним визнанням, думала про трагічну долю І. Франка, який перебував у Га­личині в оточенні клерикалів і націоналістів.

Атеїстичні мотиви знайшли відображення в усіх жанрах літературної творчості письменни­ці; у віршах і поемах, в прозі і драматургії, в критиці і публіцистиці, в епістолярній спадщи­ні. Боролась вона з релігійним дурманом не тільки друкованим, але й усним словом. Її принципове, непримиренне ставлення до будь-яких проявів релігії, вимога свободи від релігії близькі і тепер радянським людям. Атеїстичні твори Лесі Українки і досі не втратили свого великого виховного значення. Традиції антива­тіканських виступів поетеси зазвучали з новою силою в творчості Я. Галана, С. Тудора та ін­ших радянських письменників.

І. І. Корнейчик,
кандидат педагогічних наук


Стаття надрукована в журналі
«Наука і життя» № 3 1958 року.



Джерела:
[1]. Леся Українка. Твори, т V. Київ, 1956, стор. 36.
[2]. Леся Українка. Твори, т. V, стор. 97.
[3]. Леся Українка. Твори, т. І. Київ, 1951, стор. 98.
[4]. Леся Українка. Публікації. Статті, дослідження І. Київ, 1954, стор. 19.
[5]. Леся Українка Твори, т. І. стор. 114.
[6]. Леся Українка. Твори, т. XII, Книгоспілка, 1930, стор. 36.
[7]. Леся Українка. Твори, т. ІІ, Київ, 1951, стор. 222.
[8]. Там же, стор. 240.
[9]. Там же.
[10]. Леся Українка. Твори, т. V, стор. 519.


Источник: http://ukrainian-ateism.blogspot.com/2013/08/3-1958_29.html
Категория: Великие люди - атеисты | Добавил: opium (25.02.2015) | Автор: І. І. Корнейчик
Просмотров: 2500 | Комментарии: 2 | Теги: атеїзм, марксизм, письменниця, поетеса, релігія, Україна, Леся Українка, революція | Рейтинг: 5.0/4
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа


Поиск

Кнопки
Общество Разум

Студия Вектор ТВ

Свобода от религиозного фундаментализма

Атеистический сайт

Великие люди - атеисты

Денница - атеистическое справочное издание

Общество Разум в ВКонтакте

Украинский атеистический сайт в Facebook

Канал на Youtube

Видео Украинского атеистического сайта на Рутубе

Общество Разум

Обращения к атеистам

Эксклюзивные статьи

Интервью с известными атеистами

Великие люди - атеисты


Copyright MyCorp © 2017